Міста є одним з основних джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу. Зважаючи на те, як стрімко сьогодні відбувається процес урбанізації (прим. автору урбанізація: від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі), цей факт важко назвати втішним. Важко, але можливо: «низьковуглецеве» містобудівне проектування перетворює екологічні недоліки міст на переваги. Міста, спроектовані для скорочення викидів парникових газів, включають: обмеження руху автомобілів та заохочення пішої ходьби, їзди на велосипеді та громадському транспорті; підвищення енергоефективності будівель в розрахунку на одну людину; зменшення площі землі, яка використовується на одну людину, задля збереження лісових масивів та інших зелених зон.
Транспорт
Як показують дослідження, густонаселені міста мають менше споживання енергії транспортними засобами — внаслідок меншої залежності жителів цих міст від подорожей на автомобілі. Щільно населені міста з багатофункціональними кварталами доступніші пішоходам. Швидкий доступ до товарів і послуг означає більше переміщень в межах пішої досяжності. В порівнянні з розкидистими містами, густонаселені міста легше забезпечити якісним громадським транспортом. Розкидисті міста займають велику площу, що збільшує вартість забезпечення всеосяжного транспортного сполучення на одну людину.
Будівлі
В розрахунку на одну людину викиди, пов'язані зі спорудженням та експлуатацією будівель, в густонаселених містах, як правило, нижчі. Причиною цьому являється жорстка конкуренція за простір. Через великий попит житлові будинки та підприємства стають меншими, що зменшує потреби обігріву, кондиціювання та освітлення на одну людину. До речі, для підтримки високої якості життя, густонаселені міста повинні передбачати наявність відкритих площ та озеленених територій, щоб компенсувати менший простір внутрішніх приміщень.
Земля
Компактні міста знижують «бетонний слід» людства. Вони залишають більше місця для дикої природи та агрокультури, які депонують вуглець, поглинаючи та зберігаючи в ґрунті та рослинності, в значно більших кількостях, ніж будівлі чи дороги. Як приклад, прототипом «низьковуглецевого» міста являється Нью-Йорк, викиди парникових газів на душу населення в якому приблизно на дві третини нижчі за середній показник по США.
Роль, яку міста можуть зіграти в зниженні шкідливих викидів, очевидна в багатьох розвинених країнах, хоча як показує американське місто Денвер, міста не являються панацеєю. Викиди Денвера майже настільки ж високі, як і середні по США. Це пояснюється тим, що Денвер більш розкидистий в порівнянні з Нью-Йорком. Густота населення міста Нью-Йорк складає 10 350 жителів на квадратний кілометр, це в 6,6 разів більше за густоту населення Денвера — 1558 жителів на квадратний кілометр. Як наслідок, пов'язані з транспортом викиди парникових газів в Денвері більш ніж в чотири рази більші, ніж у Нью-Йорку.
Викиди міст включають викиди від безпосереднього спалювання палива — зокрема малими пересувними (такими як автомобілі) і промисловими джерелами викидів, — а також розрахункові викиди, пов'язані зі споживанням електроенергії, як місцевого виробництва, так і імпортованої. Все, що виходить за межі міста, в тому числі сільськогосподарські та промислові викиди, не враховувалось. Для багатьох міст, таких як Нью-Йорк, ці інші викиди, пов'язані з імпортом промислових товарів, можуть бути відносно великими. І хоча Нью-Йорк, здавалось би, має низькі викиди вуглекислого газу, які складаються з транспортних та житлових викидів на людину, питання привозних товарів ускладнює картину.
Аналітики вважають, що «низьковуглецеві» міста допомагають знизити споживання енергії будівництвом і транспортом, а також зберегти зелені, неосвоєні землі, тим самим зменшуючи вуглецевий слід своїх жителів. Враховуючи високі темпи урбанізації в Китаї та інших країнах, що розвиваються, саме час подумати про те, щоб почати будувати еко-міста.
Державний інспектор з охорони навколишнього
природного середовища Чорного моря В.В. Южица
