Код чесності, або чому ми обговорюємо інших людей

Быть абсолютно честным с самим собой –- хорошее упражнение на всю жизнь

З.Фрейд

Є таке прислів’я «в чужому оці пилинку бачить, а в своєму й палиці не помічає.» Впевнена, що бодай одного разу, але кожен з нас мав нагоду це проголосити. Цікавим вважаю той факт, що чомусь це прислів’я більше пасує нам тоді, коли обговорюють нас, адже у відповідь ми переживаємо хвилю обурення саме про ту нашу маленьку пилинку…А що ж виникає тоді, коли ми знаходимось по ту «іншу сторону» прислів’я? Чому ж ми обговорюємо інших людей?

Перше, що приходить на думку, це історичні моменти. Протягом дуже довгого періоду, нас, українців, катували за правду, за автентичність. Мені це говорить про той страх, носіями якого ми, як народ, є генетично. З цим боротися непросто… та й не думаю, що взагалі можливо. Цей факт треба прийняти як певну «ментальну особливість». І вірити, що з часом, звичайно, з нашою допомогою, наступним поколінням буде зрозуміліше в цьому ракурсі.

Наступним моментом вважаю той факт, що після глобальних залякувань просто необхідним був період, в якому питання віри у світле майбутнє було вкрай необхідним для самозбереження. Це додало до генетичного страху ще й стійке почуття того, що всі брешуть. Більше того, заборона на правду стосовно реальності стала таких розмірів, що навіть самим собі стало страшно у чомусь зізнаватись.

На день сьогоднішній, беручи за основу вищеописане, думаю, що обговорюючи та помічаючи «правду» інших, ми просто полегшуємо собі ту напругу, яку так довго вчились не помічати, але яка все з більшим тиском виходить на поверхню.

Ще одним моментом, який спонукає нас до обговорення - це бажання близькості. Яку спорідненість душ ми відчуваємо, коли знаходимо однодумців! Особливо таких, які підтримують не найкращі наші думки стосовно когось. Це є ще одним способом налагодження спілкування… І до речі, може навіть стати основою для побудови стосунків.

Та ніхто не каже, що це неправильно чи погано. Але як спілкування, а тим паче стосунки – це набагато більше, ніж спільні точки дотику. Тут важлива рефлексія стосовно себе, а якщо простіше - вміння «взути чуже взуття» та відчути того – Іншого.

Тут акцент якраз на «відчути», а не зрозуміти.

Ще Фрейд, описуючи механізми захисту психіки, вказав, що одним із них є інтелектуалізація проблеми.

Обговорення інших саме з дає шанс інтелектуалізувати для себе певні труднощі, не прикладаючи реальних зусиль для вирішення.

Це схоже на код, який ми обираємо, в разі виникнення питань. Але цей код звужує наші рішення до єдиного шляху, що підходив комусь та прийнятий більшістю у суспільстві. А що при цьому ми відчуваємо?

Обговорюючи інших, самі даємо собі шанс, вірніше, даємо шанс нашим почуттям - визирнути на поверхню. Особливо тим почуттям, що люди називають «нехорошими». Як би ми не називали ці емоції, варто пам’ятати – всі емоції є нашими, та мають ПОВНЕ право на існування. Як злість, так і радість роблять нас людьми. Не досконалими… Але відкритими до своїх почуттів.

Тільки розуміння та відчуття себе дасть саме той шанс наступним поколінням бути впевненими у своїй людяності та толерантності стосовно один одного.

Евеліна Сіра, консультант у методі Позитивної психотерапії, психолог.