Цю статтю я пишу тому, що це близькі мені люди. Років вже 10 як я закінчила коледж, але такі люди завжди запам"ятовуться. Веселі, енергійні, чуйні за ці роки ви не тільки викладаєте професійно, але і виховали спортсменів. Бажаю вам великого натхнення на майбутнє і нових великих перемог!
Регулярні тренування та щоденне читання книжок - важливі атрибути в житті тернополянина Віктора Мацикура. Разом із дружиною-спортсменкою вони виховують майбутнього чемпіона - сина Іллю. Кажуть, правильна мотивація та сильна воля - і кожен може добитися висот не тільки у спорті, але й у житті
Спорт - це мистецтво та творчість, вважає чемпіон світу, призер чемпіонатів світу та Європи, чемпіон України з фітнесу, бодібілдингу та пауерліфтингу (жиму лежачи) Віктор Мацикур. Разом із дружиною-чемпіонкою поєднує спортивну та викладацьку діяльність. Хоче відкрити школу, де тернополяни могли б розвиватися як фізично, так і духовно.
- Ви з дитинства у спорті спробували себе у різних видах - займалися біатлоном, настільним тенісом, карате, вільною боротьбою. Це була данина моді чи пошук себе?
- Я використовував усі можливості, щоб бути здоровим та сильним (сміється - прим. ред.). Дитинство у мене проходило у Підгородньому, де є олімпійська база з біатлону. На моїх очах вона будувалася, була у найбільшому розквіті. Як я міг туди не ходити, якщо наша школа біатлону була однією з найкращих у Союзі, плюс була “за парканом”? Туди приїздили спортсмени навіть із Камчатки та Сахаліну - жили роками, тренувалися, виступали за Україну. Мені там було дуже цікаво. Хоча великих успіхів я там не мав. У старших класах захопився настільним тенісом, виступав на змаганнях.
Після школи почав займатися бодібілдингом у домашніх умовах, згодом у тренажерному залі. Паралельно ходив у мистецько-спортивний клуб “Сакура” на карате. Згодом була бойова практика з контактного карате у клубі “Тернопіль”, потім вільна боротьба у спортивному клубі “Галицькі леви”. Усе було необхідним для мене у той час. Це був час пошуку та становлення мене як спортсмена.
- Але стали чемпіоном саме з бодібілдингу…
- Поки я йшов до вершин з фітнесу, то за плечима мав тривалий спортивний досвід у інших видах спорту. Для мене це було питання еволюційне. Мене не відкрив бодібілдинг, це я його відкрив для себе і зреалізувався у ньому.
Мав трійку з фізкультури
- З дитинства знали, що будете професійним спортсменом?
- Навпаки, ніколи про це не думав. Виріс у родині медиків. Ніхто з близьких не мав причетності до спорту. Парадокс полягав у тому, що школу я закінчив із медаллю, хоча з фізкультури мені часто ставили трійки. У той час я займався біатлоном, грав у настільний теніс, виступав на змаганнях, але страшенно не любив біг. Пригадую, знаходив сотню причин, щоб не бігати. Сидів на лавочці читав книжку.
- Чому після школи обрали географічний факультет?
- Історією я цікавився завжди, багато читав. Для мене книга - одне з найбільших задоволень у житті. Навчаючись у вузі, одружився, перевівся на індивідуальний план. Почав вчителювати в селі Прошова, потім було СПТУ №1. Викладав всесвітню історію, історію України та рідного краю, суспільствознавство. У мене вісім років безперервного педагогічного стажу та більше 25 років років стажу в спорті. Мені вдавалося поєднувати ці дві діяльності. Просто у певний період життя спорт став домінуючим.
- Ваша дружина Галина також професійна спортсменка. Думаю, вона вас у всьому підтримує та чудово розуміє...
- Ми з нею у спорті з самого дитинства. Вона займалася волейболом. Згодом зацікавилась бодібілдингом. Стала чемпіонкою світу з фітнесу, кількаразовою чемпіонкою України, її також визнали кращою спортсменкою області. Вона не покидає регулярні заняття і зараз. Хоча сьогодні для неї пріоритетною є викладацька діяльність. Галина працює у Технічному коледжі ТДПУ.
- Як ви познайомились? Які у вас спільні інтереси, окрім спорту?
- Ми з нею одногрупники. У студентські роки Галина вразила мене своєю енергійністю та оптимізмом. Два роки не наважувався з нею починати серйозні стосунки. Та згодом, ставши впевненішим у собі, зумів привернути до себе її увагу.
Ми обоє педагоги - вчителі за освітою та покликання. А ще дуже любимо читати. Читаємо щодня. І вважаємо себе кіноманами. Подобається некомерційне авторське кіно, науково-популярні фільми, документальні стрічки. А ще нас об'єднують мандри. Ми справжні географи, які вивчають світ ногами.
- Для кожного спортсмена настає період, коли треба йти із професійного спорту та зайнятися іншою діяльністю. Як ви із дружиною перейшли цей рубіж?
- Безболісно. Що стосується мене та Галини, то для нас такої проблеми не існувало. Якщо для більшості спортсменів, які перестають виступати, завершення професійної кар’єри часто є крахом, то для моєї сім’ї - це нові можливості. У нас обох є професія. Тренерство - це також вчителювання, але у сфері фізичної культури. Окрім того, дружина успішно працює викладачем вищої категорії у Технічному коледжі. Отож ми чудово зараз поєднуємо спортивну та викладацьку діяльності.
Вважаю, не треба боятися змін у житті. Я в будь-який момент, навіть із понеділка, можу почати нове життя. Ми з дружиною легкі на підйом. У цьому плані у нас співпадає бачення майбутнього. Ми з дитинства звикли до тренувань та змагань, добилися непоганих результатів. Але чудово реалізуємо себе і у викладацькій та тренерській сфері.
- Знаю, що цікавитесь східною філософією…
- Не тільки цікавлюсь, але й займаюсь східними практиками. Вже кілька років - це духовна та енергетична практика цигун. Це ціла життєва система, яка вчить не тільки як правильно дихати, але й змінює думки, світогляд, внутрішньо збагачує. Також поєдную цигун із ще однією китайською системою тайцзицюань - одним із найбільш відомих стилів ушу.
До речі, мені подобається підхід, який є домінуючим на сході. Зосереджуватись не на результаті, а на процесі. Зрозуміло, що у професійному спорті все робиться заради результату. Але тут важливо знайти для себе мудру середину - отримувати задоволення від творчості, процесу і залишатись ефективним у цій роботі.
- Чим займаєтесь зараз?
- Маю кілька сфер - невеличкий бізнес, працюю персональним тренером, періодично проводжу заняття як тренер-психолог у центрі зайнятості. Окрім того, завдяки моїм друзям із Федерації фрі-файту Західної України (змішані види єдиноборства - прим. ред.) у мене відкрилося друге дихання щодо професійного спорту.
Їжа має бути простою і корисною
- Як ви харчуєтесь?
- Все дуже просто - їжа має бути простою та корисною. Довгий час я вивчав спортивне харчування. Тепер годинами можу розповідати про будь-який продукт.
Всі знання, які є у мене в голові, - практичні. В іншому випадку просто немає сенсу їх накопичувати. У нашій сім’ї немає “витрибеньок” щодо харчування. Чим менше піддавати продукти тепловій обробці, тим більше у ньому залишається поживних речовин. Ми їмо гречку та інші каші, м'ясо, рибу, овочі. Все це не коштує фантастичних грошей. Крім того, не їм “дурниць” - ковбаси, напівфабрикати, снеки, кондитерські вироби, не вживаю алкоголю.
- Яким є ваші найбільші досягнення?
- Народження сина, сім’я, власна справа, участь у чемпіонатах, учні - вихованці, які стали чемпіонами, - все це дуже важливі моменти мого життя. Але головне ще попереду.
Не фанат зайвого ризику
- Як відпочиваєте?
- Ми любимо активний відпочинок - проводимо багато часу на природі, у лісі, біля води. Як справжні географи, чимало мандруємо Україною та світом. Були у Польщі, Росії, Литві, Латвії, Австрії, Угорщині, Італії, Хорватії, Великобританії та США. Об'їздили майже всі обласні центри України.
- Як ставитися до екстремальних “забав”?
- Ми не фанати зайвого ризику та шаленого адреналіну. Нещодавно відпочивали у друга Валерія Чоботаря на Червонодібровській Січі, яка у Чернівецькій області. Там будується спортивно-духовний центр. Мій трирічний син Ілля був одним із наймолодших учасників табору. Намети, ранкова зарядка, фізичні вправи, катання на конях, купання у ставку, ходіння босим по росяній траві... Ось що потрібно організму для тонусу.
- Маєте ще якісь таланти?
- Я не співак, не малюю та не танцюю. Але справжнім мистецтво для мене є спорт. Заняття спортом я сприймаю як творчий процес. Вважаю себе скульптором, який ліпить гарне тіло. Людина - складний витвір мистецтва, у ньому все має бути гармонійним та гарним.
- Чи можна накачати тіло без використання допінгів, синтетичних добавок, протеїнів, які використовують у харчуванні спортсмени?
- До 50-х років ніхто не знав про синтетичні вітаміни. Але і тоді були тисячі людей із чудовою тілобудовою. Зрозуміло, якщо правильно харчуватися, можна мати гарне тіло. Для цього не треба якихось спеціальних харчових добавок для нарощування м'язів. Переконаний, що чемпіоном можна стати навіть на “маминих” макаронах та картоплі. Треба мати тільки високу мотивацію, силу волі та багато працювати.
Справа тут в іншому. Професійний спорт - це високі показники, вершини. До спортсменів завжди завищені вимоги - від них вимагають постійних перемог. Тому секрет не в допінгах та таблетках. Нема такої чарівної капсули, яку можна випити та спокійно сидіти на дивані. Треба працювати у залі - довго та виснажливо. Якось Василь Вірастюк сказав, що якщо у світі зникнуть всі допінги, чемпіони, які зараз є, все одно залишаться чемпіонами. Це велика праця та сила волі.
“Тренування не є для мене ідеєю “фікс”
- Не секрет, що існує мода на певні види спорту. Свого часу були популярні заборонені види єдиноборства - карате, ушу... Яким видом спорту модно займатися зараз?
- Я багато роблю для того, щоб була мода на фітнес. Що таке мода? Це коли якась ідея охопила велику частину суспільства. І вона стає цікавою для більшості. Це не означає, що фітнес не був цікавий 50 років тому. Були і тоді люди, які хотіли привести своє тіло до якихось естетичних ідеалів. Але їх було мало. Вважаю, що фітнес - спорт для еліти, але водночас - це фізкультура для всіх. Людина має мати потребу в тому, щоб формувати гарну тілобудову, вивчати свій організм.
- У народі кажуть: “Фізкультура лічить, а спорт калічить”... Чи був у вас негативний досвід, травми у професійному спорті?
- А ще є така фраза, що з усіх безглуздих занять світу спорт найкорисніший. Досягнення будь-якою ціною - це не для мене. На жаль, спортсмени чимало речей роблять несвідомо. Тому спорт може продукувати егоїзм, нездорову конкуренцію. Але я, завдяки спорту, досконало вивчив роботу організму, знаю, як працює кожен м’яз, орган і що йому треба для здоров’я. Важких травм я ніколи не мав.
- У вашій родині тренування щоденні? Тренуєте також і свого трирічного синочка Іллю?
- Трапляються дні, коли я не тренуюсь - у відрядженні або коли не відновився від попередніх занять. Дехто дивується, що мені за 25 років не набридають постійні заняття спортом і як я себе заставляю щораз. Але для мене це хороша звичка, яка не вимагає вольових зусиль. Хоча тренування для мене та моєї сім'ї не є ідеєю “фікс”. Ми поважаємо будь-який вибір інших людей і не нав’язуємо своїх бачень. А для нас спорт - це задоволення. Це однаково, як слухати гарну музику, читати книжку. Адже більшість людей не прикладає зусиль, щоб взяти у руки цікаву книгу.
Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ, 0-68-105-76-32
Біографія
Віктор Мацикур народився 17 січня 1975 р. у с. Підгороднє Тернопільського району. У 1997 р. закінчив Тернопільський національний педагогічний університет. Викладав у загальноосвітній школі с. Прошова Тернопільського району, СПТУ №1, технічному коледжі ТДТУ. У 2003 р. заснував федерацію бодібілдингу та фітнесу в Тернополі. Має вихованців чемпіонів світу, призерів Європи та України. Чемпіон світу з жиму лежачи, віце-чемпіон світу і Європи з фітнесу і бодібілдінгу, чемпіон України. Тренер із спеціальної і фізичної підготовки.
