Щодо нарахування амортизації на транспортні засоби, отримані за договорами фінансового лізингу
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» (далі – П(С)БО 14), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181.
Так, згідно з п. 5 П(С)БО 14 орендар відображає отриманий у фінансову оренду (лізинг) об’єкт одночасно і як актив, і як зобов’язання за найменшою на початок строку оренди оцінкою: або за справедливою вартістю об’єкта, або за теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів.
Згідно з п. 7 П(С)БО 14 амортизація об’єкта фінансової оренди нараховується орендарем протягом періоду очікуваного використання активу. Періодом очікуваного використання об’єкта фінансової оренди є строк корисного використання (якщо угодою передбачено перехід права власності на актив до орендаря) або коротший з двох періодів – строк оренди або строк корисного використання об’єкта фінансової оренди (якщо переходу права власності на об’єкт фінансової оренди після закінчення строку оренди не передбачено). Метод нарахування амортизації об’єкта фінансової оренди визначається орендарем відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (далі – П(С)БО 7), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, та 8 «Нематеріальні активи» (далі – П(С)БО 8), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242.
Отже, об’єкт фінансової оренди (лізингу) відображається у бухгалтерському обліку орендаря як актив та амортизується протягом періоду очікуваного використання.
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації (п. 23 П(С)БО 7).
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив уведено в господарський оборот. Суму нарахованої амортизації підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і накопиченої амортизації нематеріальних активів (п. 29 П(С)БО 8).
Особливостей податкового обліку операцій з фінансової оренди (лізингу) нормами Кодексу у орендаря не передбачено, тому основні засоби (нематеріальні активи), отримані у фінансову оренду (лізинг) після 01.01.2015, підлягають амортизації згідно з п. 138.3 ст. 138 Кодексу. При цьому відповідно до п.п. 138.1 та 138.2 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації на такі основні засоби або нематеріальні активи відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.
Щодо окремих питань нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) на суми виплаченої винагороди за цивільно-правовими договорами
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464). Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закон № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною другою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що для осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами та отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону № 2464).
Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
Отже, сума винагороди, яка нараховується роботодавцем за цивільно-правовим договором є базою нарахування єдиного внеску.
Щодо коригування фінансового результату на суму втрат від участі в капіталі
Порядок формування об’єкта оподаткування податком на прибуток визначено ст.134 Кодексу.
Так, відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ Кодексу.
Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій, визначено ст.140 Кодексу.
Зокрема, відповідно до п.п. 140.5.3 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму втрат від інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства, розрахованих за методом участі в капіталі або методом пропорційної консолідації.
Однак, відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу платникам податку на прибуток надано право не коригувати фінансовий результат до оподаткування на різниці, визначені розділом ІІІ Кодексу, крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.
Таке право використовують платники податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень.
Такий платник податку має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень ІІІ розділу Кодексу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу.
Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік у такій безперервній сукупності років. У подальші роки така сукупність коригування фінансового результату також не застосовується (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Щодо порядку надання під час проведення контролюючими органами перевірок документів, створених в електронній формі
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України ( далі –Кодекс) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Пунктом 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені цим пунктом.
Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88).
Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 Кодексу).
У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (пункт 6 статті 9 Закону № 996).
Крім того, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.8 статті 85 Кодексу).
Отже, платники податків, які здійснюють ведення документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів у електронному вигляді, зобов'язані при проведенні перевірок надати посадовим особам контролюючого органу на їх вимогу копії документів, що належать до предмета перевірки.
При цьому копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (стаття 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Щодо нарахування ПДВ при ліквідації основних виробничих чи невиробничих засобів, які ліквідуються за самостійним рішенням платника податку
Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (п.п. „а” п. 185.1 ст. 185 ПКУ).
Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.
Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПКУ, якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування ПДВ розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ звичайною ціною, зокрема, є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ.
Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, платник податку, який за самостійним рішенням ліквідує основні виробничі або невиробничі засоби, повинен нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ за операцією з ліквідації таких необоротних активів, виходячи з їх ринкової ціни, визначеної на момент такої ліквідації, за правилами, встановленими п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, але не нижче їх балансової вартості. У разі якщо при ліквідації основних фондів обов'язковим є проведення оцінки, податкові зобов'язання з ПДВ нараховуються з вартості об'єкта оцінки, але не нижче їх балансової вартості.
Щодо оподаткування податком на додану вартість операцій з безоплатного розповсюдження продукції в рекламних цілях
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України (далі – Кодекс) об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
Постачанням товарів відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Кодексу є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому платник податку згідно з пунктом 198.5 статті 198 Кодексу зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.
Таким чином, якщо вартість товарів, придбаних/виготовлених для проведення рекламних заходів (у т. ч. для безоплатного розповсюдження), включається до вартості товарів/послуг, які використовуються в оподатковуваних операціях, пов'язаних з отриманням доходів, то вважається, що такі товари придбаваються для використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку, а тому податкові зобов'язання з ПДВ під час здійснення операцій з безоплатного розповсюдження товарів рекламного призначення, відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу, не нараховуються, а сформований податковий кредит не коригується.
Щодо визначення дати виникнення податкового зобов'язання з ПДВ у разі експорту товарів
Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (далі Кодекс) податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Згідно із пунктом 187.1 статті 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.
Відповідно до підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Кодексу товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
Частиною першою статті 248 Митного кодексу України (далі – МКУ) визначено, що з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію, розпочинається митне оформлення.
Згідно з частиною п'ятою статті 255 МКУ митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених МКУ відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Відповідно до пункту 16 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, митна декларація на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення.
Електронна митна декларація вважається оформленою за наявності внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення та засвідчення такої декларації електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Оформлена електронна митна декларація за допомогою автоматизованої системи митного оформлення перетворюється у візуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматі, що унеможливлює у подальшому внесення змін до неї, засвідчується електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення, та надсилається декларанту або уповноваженій ним особі.
Таким чином, з метою визначення згідно із пунктом 187.1 статті 187 Кодексу дати виникнення податкового зобов'язання з ПДВ у разі експорту товарів датою оформлення митної декларації вважається дата завершення процедури митного оформлення експортної операції, яка визначається за фактом проставлення посадовою особою митного органу на всіх аркушах такої декларації відбитка особистої номерної печатки, а в разі електронного декларування – за фактом засвідчення електронним цифровим підписом посадової особи митного органу електронної митної декларації після перетворення її у візуальну форму.
Щодо порядку застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання програмної продукції
Відповідно до підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких згідно зі статтею 186 Кодексу розташоване на митній території України.
Пунктом 261 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу визначено, що для операцій з постачання програмної продукції, тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, запроваджено пільговий режим оподаткування податком на додану вартість, згідно з яким звільняються від оподаткування цим податком операції з постачання програмної продукції.
Для цілей цього пункту Кодексу до програмної продукції належать:
- результат комп’ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп’ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;
- криптографічні засоби захисту інформації.
Зокрема, операції з постачання систем та/або устаткування/обладнання, невід'ємною складовою яких є програмна продукція, не віднесені до операцій з постачання товарів і послуг, до яких застосовуються податкові пільги з податку на додану вартість. Відповідно при здійсненні таких операцій платники податків зобов'язані здійснювати нарахування та сплату податку на додану вартість за такими операціями на загальних підставах, визначених для поставки товарів та послуг в Україні.
Лише у випадку, якщо програмна продукція була поставлена підприємством - постачальником як окремий елемент поставки та на таку продукцію передано право власності (згідно з договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності), така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість як операція з постачання програмної продукції згідно з пунктом 261 підрозділу 2 розділу XX Кодексу.
Враховуючи викладене та у разі, якщо згідно з цивільно-правовим договором програмне забезпечення, яке інстальоване на програмно-апаратних платформах, є невід’ємною їх частиною та не виділено як окремий елемент поставки, а також на таке програмне забезпечення не передано право власності, то операція з постачання програмно-апаратних платформ (у яких міститься програмне забезпечення) для цілей оподаткування ПДВ розглядається як одна операція, яка підлягає оподаткуванню податком у загальновстановленому порядку.
Корективи в обліку платників податків
Набрав чинності 10 травня 2016 року наказ Міністерства фінансів України від 18.03.2016 №375 «Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів» (далі – Наказ).
Даним Наказом затверджено нові форми відомостей про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів за ф. №30-ОПП та про узгодження плану реорганізації юридичної особи за формою №31-ОПП. Встановлюється, що контролюючі органи передають зазначені відомості до Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР) юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань у порядку інформаційної взаємодії між ЄДР та інформаційними системами ДФС до завершення строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, або у день отримання запиту від суб’єкта державної реєстрації.
Наказ вилучає процедури формування та направлення до ЄДР повідомлень про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (ф. №18-ОПП).
Встановлюється, що взяття на облік у контролюючих органах відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації здійснюється на підставі відомостей з ЄДР про державну реєстрацію відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації.
Наказом уточнюються деякі положення щодо обліку в контролюючих органах великих платників податків.
Громадяни «земельну» декларацію не подають
Фізичні особи, які отримали державні акти на право власності на земельні ділянки або договори оренди земельної ділянки державної та комунальної власності, не подають до податкової інспекції податкові декларації з плати за землю.
Про це інформують фахівці відділу адміністрування податку на доходи фізичних огсіб, податків із само зайнятих осіб, єдиного внеску, податків з громадян, майнових податків і зборів з фізичних осіб ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська. Нарахування таким фізичним особам сум земельного податку або орендної плати проводиться податковою інспекцією, яка видає платникові до 1 липня поточного року відповідне податкове повідомлення – рішення, а сплата проводиться впродовж 60 днів з дня його вручення.
Детальні консультації – у Центрі обслуговування платників ДПІ, телефон: 056-377-46-18.
Дніпропетровські місцеві бюджети отримали від ліцензування алкогольних напоїв та тютюнових виробів 22,5 млн. грн.
За чотири місяці поточного року казна Дніпропетровської області поповнилася на 22 мільйони 453 тисячі гривень від плати за ліцензії на право торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, що на 7 мільйонів 102 тисячі гривень більше фактичних надходжень січня – квітня 2015 року. Про це повідомив начальник управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Дніпропетровській області Денис Дегтярьов.
«Станом на перше травня 2016 року на території Дніпропетровського регіону діє 12 тисяч ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, з них: 6,6 тисяч ліцензій - на алкоголь та 5,4 тисячі - на тютюн.
В той же час, впродовж січня – квітня 2016 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області призупинено дію 707 ліцензій за несвоєчасну сплату чергового платежу, анульовано 571 ліцензія, з яких 11 - за порушення законодавства в частини продажу неповнолітнім особам алкогольних (7 ліцензій) та тютюнових товарів (4 ліцензії)», - зазначив Денис Дегтярьов.
