Вчорашні попередні домовленості на тристоронніх газових переговорах у Берліні між Україною, ЄС та Росією дали для багатьох привід полегшено зітхнути. Мовляв, взимку мерзнути не будемо. Адже з’явилася наче перспектива сяк-так прийнятної ціни на російський газ для України (385 дол. – так, це не 320-330 дол., як на реверсний зі Словаччини, але й не 500, про який говорили в РФ). Плюс ніби домовлено про можливий обсяг закупки блакитного палива, якого, як зазначали в українському уряду, на зиму нам не вистачало (5 млрд кубометрів з можливістю збільшення). На жаль, не все так однозначно.
Не може не привертати увагу більш ніж стримана позиція офіційного Києва. Так, глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв наголосив, що остаточні домовленості не досягнуті й жодного документу не було підписано. При цьому глава уряду Арсеній Яценюк зазначив, що якщо Україна та ЄС зможуть виробити єдину позицію, то "Газпром" втратить свою "газову зброю". Фактично прямо вказуючи на те, що на сьогодні єдиної позиції немає.
Що, власне, Україну може не влаштовувати?
Домовленості в Берліні передбачають, що до кінця жовтня Україна має сплатити 2 млрд дол по старому боргу (як зазначає «Коммерсант», 1,45 млрд дол. за поставки в листопаді-грудні та 500 млн дол за поставки в квітні-червні) й після цього одержати від РФ не менше 5 млрд кубометрів газу (тобто можливо й більше – за оцінками "Газпрому", Україні може знадобитися 7,5 млрд кубометрів, якщо зима буде суворою) на умовах передоплати за ціною 385 дол. за тисячу кубометрів. Також до кінця грудня Україна має сплатити ще 1,1 млрд дол. попередньої «заборгованості». Щодо решти «боргових» сум, про які раніше заявляли в Москві, то в ЄС вустами «газового» єврокомісара Еттінгера констатували, що це питання слід відкласти до завершення розгляду Стокгольмським арбітражем між «Нафтогазом» та «Газпромом».
За такого статус-кво фактично йдеться про те, що накопичені «Нафтогазом» на спецрахунку в НБУ 3,1 млрд дол., які, як планувалося, мали піти на закупку реверсного газу, підуть на сплату попередніх поставок газу з Росії. Й відповідно постане питання, а за які гроші оплачувати нові поставки (робити передоплату). Що виглядає особливо делікатним не лише на фоні незначних золотовалютних резервів України (на кінець серпня покривали 2,3 місяці імпорту), скорочення валютної виручки експортерів тощо, але й з урахуванням ризику того, що в листопаді Росія буде вимагати в України дострокового погашення суверенних євробондів-2013 через перевищення держборгу нашої держави 60% від ВВП (ефект від девальвації гривні).
При цьому-всьому ціна 385 дол. за тисячу кубометрів має бути отримана через обнуління мита російською стороною (мінус 100 дол, яку в Росії позиціонують як «знижку»), що означає, що Москва в односторонньому порядку зможе фактично в будь-який момент її скасувати. Тобто Київ знову підвисає на «гачку», як це було за Януковича.
З точки зору інтересів Євросоюзу, зрозуміло, чому така конструкція може більш-менш влаштовувати Брюссель. Пріоритет для Брюсселя – не допустити збоїв поставки газу на осінньо-зимовий період. Факт, що Україна має борги за Росією за газ, от, мовляв, беззаперечна частина й оплачується. Ціна ж майбутніх поставок знову ж таки сяк-так прийнятна.
З точки зору ж інтересів та можливостей України, за умов наявності фінансових претензій до РФ за поставки газу в минулі роки, коли «Газпрому» були переплачені мільярди (хочеться сподіватися, що Стокгольмський суд у цьому вдасться переконати), у принципі логічне намагання відтермінувати на майбутнє врегулювання питання чи то боргу перед «Газпрому», чи й квазіборгу (за рішенням суду, можливо, він випарується) за поставки в 2013-2014 рр. Питання, звичайно, – чи вдасться це зробити.
В описаній конструкції «Газпром» мало що втрачає, хоча й не можна сказати, що він отримує все, адже не йдеться про повне погашення «боргів», які, на його думку, «висять» на Україні. Та й ціна наче нижча від тієї, на якій російський монополіст наполягав. При цьому він фактично відсікає Україну від реверсних поставок (чи могли б вони бути за умов, коли тій-таки Угорщині, Словаччині та Польщі зменшувалися поставки з Росії – дуже «філософське» питання, на яке Євросоюз Україні чітко не спромігся дати відповідь).
Резюмуючи, наскільки описана модель відповідає українським інтересам?
Ситуація така, що хороші рішення навряд чи в принципі можна знайти. І все, по суті, зводиться до двох загальновідомих сценаріїв, і тут нічого нового.
Жорстка лінія України на газових переговорах приведе до газової війни з Росією, в якій під роздачу потрапить і ЄС. Для нас це буде означати, що взимку в тій чи іншій мірі доведеться мерзнути населенню, зупиняти підприємства, залежні від імпорту газу і т.д., але отримати реальний шанс на зменшення газової залежності від РФ.
Альтернатива – перебути зиму в теплі, але навішати на себе додаткових боргів (через МВФ, Світовий банк, ЄС і т.д.), наблизитися впритул до лінії дефолту та зберегти залежність від Росії через газову «пуповину».
Два варіанти однозначно погані. Який з них гірший? Яке б політичне рішення керівництво України не ухвалило, воно однозначно абсолютно всіх не влаштує. По суті, йдеться між вибором зла тактичного та зла стратегічного. При тому, що «стратегічне» неминуче стане «тактичним». Як мінімум, уже в наступному році. Якщо ще не в поточному.
